RSS Карта сайта

Випадкове фото

Погода

волог.:

тиск:

вітер:


Коментарі >> Посилення централізації чи підвищення рівня партійної активності!?

Після ознайомлення з проектом Статуту СПУ виникло одне єдине запитання. Чого добиваються автори цього документу?! І наскільки є нагальною потреба вносити до нього доповнення та нові положення? Очевидно ці запитання я б і не виносив на загал, якби не деякі статті в газеті «Товариш».

З цього приводу дивує позиція лідера нашої партії О. О. Мороза, який як не член Статутної комісії (про що він наголошує у своєму листі, надрукованому в газеті «Товариш» № 32-33 від 22 серпня 2013 року) по суті схвалює запропонований проект. Олександр Олександрович, не так давно застерігаючи актив від спроб рейдерського захоплення партії, чомусь не помітив нових положень, які в межах Статуту дозволять насправді це зробити. Більше того, своїм авторитетом він заспокоює читачів газети, що в проекті немає ніякої загрози авторитаризму. Але це не так. В багатослів’ї нових положень, які є самі собою зрозумілими і не потребують статутного підтвердження знайшли своє «гідне» місце й такі, що породжують і благословляють таку загрозу.

Згідно проекту 4 – 5 осіб, членів Політвиконкому (він є повноважним за умови участі у ньому більше половини його складу – це складатиме десь 6-8 присутніх, які матимуть право приймати рішення своєю більшістю) будуть обирати головних редакторів, затверджувати редакційні колегії друкованих та інших засобів масової інформації СПУ ( мабуть для того, щоб вони стали кишеньковими), а також звільняти перших секретарів регіональних партійних комітетів та на період до обрання нових призначати виконуючих обов’язки перших секретарів.

А чого варта позиція, коли без волі цих декількох чоловік не буде обраний перший секретар обласної парторганізації! Пропонується його обрання за обов’язковим попереднім узгодженням з Політвиконкомом СПУ (п. 7.3.2 проекту). А як бути, коли на альтернативні основі обласний комітет обере іншу, авторитетну серед партійців людину, але таку, яка не проявила себе в умінні «заглядати в рота» начальству?! Тай хто має подавати кандидатури на погодження? Невже Політвиконком сам собі й подаватиме. А можливо ще й затверджуватиме вже «погодженого» обраного першого секретаря. Таке затвердження пропонує голова Ради ветеранів СПУ Віль Ромащенко (Органічна єдність програмних цілей і статутних норм партійного життя, «Товариш», №35 від вересня 2013 року).

Йдемо дальше. Потім «погоджений» перший секретар обкому буде мати право на відсторонення від виконання обов’язків перших секретарів районних та міських партійних організацій і навіть первинних, а також призначатиме виконуючих їх обов’язки (п. 7.3.3 ). Ось така вертикаль! Звичайно подібна проблема, яку прийдеться розв’язувати може виникнути. Але при цьому не варто вдаватися до простих адміністративних методів, а діяти по партійному. Своєчасно зібрати людей, вислухати їх думку, при потребі переконати і колективно вирішити кадрове питання. Бо захопившись «відстороненням» та «призначенням» можна дійти до того, що матимемо виконуючого обов’язки першого секретаря без відповідного партійного комітету.

Слід зазначити, що батько нашого Статуту (таким я вважаю В. М. Ромащенка) на відміну від Олексадра Мороза все таки помітив в проекті збільшення статутних норм централізації. Проте, вважає це за благо, бо «підвищує відповідальність партійців за виконання рішень партії». В згаданій статті він стверджує, що « якщо сучасна Україна стала на шлях капіталізації з елементами тоталітаризму, то й партія для успішної протидії тоталітаризму має…зміцнювати з одного боку централізацію керівництва, а з іншого – підвищувати рівень партійної активності». Проте є великий сумнів, що централізація керівництва сприятиме підвищенню рівня партійної активності. Адже в нашу партію людей не заганяють, вони приходять самі, щоб реалізувати свої переконання. Кар’єристи і знакові фігури вже не йдуть, вони в іншій партії. Залишилися переконані партійці, які вболівають за партію, і можливо, не завжди погоджуються з діями чи бездіяльністю партійного керівництва. Мабуть було б краще їх вислухати і зробити певні висновки, а не лякати «погодженням» та «відстороненням». А якщо це дійсно потрібно робити, то тільки не за рішенням Політвиконкому, а Політради.

З нашого партійного минулого не важко переконатися, що адміністрування не зробило нас сильнішими. Витіснили з партійного середовища достойних людей, почепивши їм ярлик оновлювачів. І що з того? Добавилося авторитету в суспільстві і всі ми разом, зверху до низу, стали активнішими? До речі про пропозиції, які відстоював С. М. Ніколаєнко все таки заговорили у вищих партійних ешелонах. Але значно пізніше, вже під титром «Реформування», а не «Оновлення».

Потім почали вишукувати компромати проти М. Рудьковського. До нього можна по різному ставитися, сприймати чи не сприймати. Я про методи: звинувачували в намірах продати партію, про те, що десь з кимось зустрічався, що за щось комусь платив і т. п. Зібрали матеріал під виключення. Як колишній член Політради був свідком коли зачитували складену довідку. Добре пам’ятаю на цьому засіданні слова колишнього секретаря Політради з ідеологічних питань Миколи Рудька, який сказав, що під такі звинувачення можна підвести будь кого. Рудьковський, щоб не втягувати людей в непотрібні розбокри, не чекаючи засідання Політради вийшов з партії. І що, після цього ми стали кращими? На своєму рівні можу стверджувати, що з того часу коли він був першим секретарем Політрада краще не запрацювала.

Я нагадую це своєму вчителю з Київської вищої партійної школи В, М. Ромащенку, який ратує за посилення централізації, а також О. О. Морозу. В № 32-33 газети «Товариш» Олександр Олександрович доводить Олександру Манакову, що прикладів розправи з інакомислячими в нас й бути не могло. Хоча Рудьковського й інакомислячим не назвеш. Вина його в тому, що проявив амбіції стати головою партії. І здобув вагому підтримку. Потім, мабуть щоб заспокоювати себе, дехто поширював чутки про скуплені ним голоси. Слухати це для мене було не дуже приємно, думаю не тільки мені. Я голосував на з’їзді за М. М. Рудьковського, навіть виступав за його підтримку, і зовсім не за гроші. Просто стало очевидним, що насправді потрібна ротація кадрів, про яку також пишеться в згаданому номері «Товариша». І починати потрібно було її з голови партії, а не десь там внизу, а на верху ми ще покеруємо.

В проекті є ще одна норма, яка не доречна і записана хіба що для узурпації влади, або породження двовладдя. Так в пункті 5.1. записано, що вищим керівним органом СПУ в період між з’їздами є Політрада СПУ та Президіум СПУ. А в новому розділі, пункт 5.8., що « У період між з’їздами вищим координаційним органом СПУ є Президіум СПУ». Так, що це за орган Президіум (мабуть писати треба Президія)? Вищий керівний, чи вищий координаційний? Хоча вряд чи його можна вважати координаційним з такими повноваженнями, як прийняття рішень про відкликання окремих представників СПУ із виконавчої та представницької влади, погодження кандидатів на посади перших секретарів обласних комітетів СПУ та затвердження зведеного бюджету на поточний період діяльності СПУ.

Погоджуюсь з Вілем Миколайовичем, що Голова СПУ не може скликати з’їзд без рішення Політради. А допускаючи його проведення в кілька етапів, слід обумовити термін їх проведення. На мою думку доцільно записати, що з’їзд Соціалістичної партії України може проводитися в кілька етапів на протязі одного року. Після закінчення цього терміну делегати позбавляються своїх повноважень.

Слід серйозно сприйняти його застереження, що Політрада, а не Голова СПУ має приймати рішення про майно та кошти партії. Вимальовувати можливі наслідки цього нововведення не варто. І так зрозуміло.

Недоречно звучить норма, за якою Голова СПУ вносить на з`їзд подання щодо кандидатур на посаду Голови Центральної контрольної комісії СПУ, завдання якого не допускати будь ким порушень Статуту, в тому числі і Головою партії. Подання на посаду Голови Центральної контрольної комісії міг би зробити Голова ради ветеранів.

Мабуть потрібно поставити бар’єр такому недавньому нашому ноу-хау, коли Голова партії при складанні своїх повноважень передає їх іншій, причому не посадовій особі. Ні логіки ні статутного підтвердження тут й близько немає. Тому треба записати, що при складанні повноважень Головою СПУ вони переходять до його першого заступника, а за його відсутності заступника з організаційних питань. При цьому раніше делеговані повноваження іншим особам та укладені угоди потребують обов’язкового підтвердження з боку виконуючого обов’язки Голови СПУ.

Потрібно упередити ще одну новизну нашої «бурхливої партійної діяльності». В п. 2.5 слід розширити партійну відповідальність за схиляння членів партії до виходу із СПУ заради реалізації іншого політичного проекту. Чому я повинен був відчувати невдоволення і навіть осуд з боку партійного керівництва за те, що відмовився займатися створенням ще однієї партії – дітей війни?

Хоч з дітьми війни займався конкретно і послідовно, особисто оформив сотні позовів до суду. Створенням партії на рівні району та області я вже займався у 1991 році. Це моя партія, Соціалістична. За 20 років вона гідно пронесла знамено прогресу та соціальної справедливості, і майбутнє за нею. Сьогодні слід зробити все можливе, щоб суспільство повірило саме нам соціалістам, а не «клювало» на ті чи інші проекти. Для чого було пліт городити, щоб з підворіття попасти в парламент. Нажаль не попали. Знаю такою була воля Голови партії, але не було на це колективного рішення. За запропонованими доповненнями до Статуту я не виконав свого обов’язку. Тому в п. 2.9, де записано, що член СПУ зобов’язаний виконувати партійні доручення керівних осіб партії, дописати: спрямованих на реалізацію прийнятих рішень.

А взагалі щодо проекту змін до Статуту, хочеться навести слова члена бюро обкому Аркадія Моісея, який тривалий час виконував обов’язки секретаря обкому з організаційно-партійної роботи і як історик знає про що пише. А пише він відносно проекту ось що. «Тенденція до «набухання» організаційного статуту партії свідчить не про бурхливу діяльність її структур, а про бюрократизацію партії. Для прикладу скажемо, що Устав РСДРП в 1903 р. складався з 10 пунктів, а Устав РСДРП(б), прийнятий в 1917 р.-з 14 пунктів. І на таких статутах більшовикам вдалося взяти владу і змінити історію ХХ століття».

Від себе додам, що брати владу при запропонованих змінах до Статуту, які допускають жорстку централізацію навіть небезпечно. Бо де гарантія що при цьому буде покінчено з елементами тоталітаризму в сучасній Україні, про що пише В. М. Ромащенко. Нажаль історія нашої партії засвідчує, що нерідко думка меншості не тільки не враховувалася, а й безпідставно піддавалася критиканству, або замовчувалася.

А в цілому вважаю, що і при нинішньому Статуті можна успішно вести партійну діяльність. Просто всім потрібно його виконувати. А якщо деякі його положення і потрібно привести у відповідність до діючого законодавства, то спокійно зробити це без зайвого словоблудства.

Зараз нам на місцях важко йти до людей, які не бачать в засобах масової інформації наших керівників і команди, що спроможна відстоювати їх соціалістичні прагнення. Про це слід подбати. Тоді й підвищиться партійна активність, і легше стани виконувати партійні рішення в регіонах.

 

 

 

 

Корнелій Волошин,

секретар Чернівецького обкому СПУ,

делегат установчого з’їзду



16.10.2013   Коментарі Вернутися Роздрукувати
 
 
Яндекс.Метрика